Середньовіччя – це час реформ і змін у культурі, релігії та свідомості людини. Це революція! Перехід від язичництва до монотеїстичної релігії – до християнства.
Саме у цей період нова релігія набирає своїх обертів і підпорядковує людей своїми канонами. Не виняток і Франція, вона теж піддалася всім цим змінам.
Отже, зануримося в епоху, де центром всесвіту та умів стає Бог.
Основні риси християнських поглядів
В епоху середньовіччя християнство поширюється по всій Європі. Відбувається загибель античної культури та язичницьких вірувань.
Для людей нова релігія була, немов, ковтком свіжої води. Вона пропонувала їм рівність і стійкі знання про світ, що мало колосальний успіх у ті часи. Церква пропонувала зрозумілі й прийнятні для людей цінності та норми поведінки, ідею люблячого Бога й спокути.
Ці ідеї були підтримані, але й старі погляди не пішли у нікуди. Саме тому в епоху середньовіччя ми помічаємо, що паралельно існує немов два різні всесвіти. Зараз ми розберемося й з цим!
З одного боку – це священнослужителі. Люди, що являють собою освічений прошарок суспільства. Вони знали Закон Божий і встановлювали свій порядок у світі. Саме релігійні діячі мали знання та мали доступ до Біблії й праць античності.
З іншого боку перед нами постають звичайні люди. У той час вони не блищали освіченістю й далекі були від щирого знання Святого Письма. Саме в їх умах і вчинках ще збереглося язичництво. Його елементи виникали у повір’ях, обрядах, побуті.
Церкви того часу рясно прикрашалися сценами з Біблії. Це були різноманітні фрески та ікони. Їх основна мета була донести до простого й неграмотного населення християнство. Це була так звана, «Біблія у картинках».
Як вже стає ясно, тлумаченням священного тексту займалися монахи й священики. Серед них було багато й філософів, що міркували на тему релігії. Вони намагалися пізнати Бога, пояснити його й тлумачили вчення Христа.
П’єр Абеляр як яскравий представник того періоду
Одним з яскравих представників того часу є французький філософ П’єр Абеляр. Він вже не був член церковного кліру, але все ще говорив про Бога.
Абеляр був викладачем в університеті, і це вже накладало відбиток на манеру його підносити інформацію. Він був пихатий, як і всі викладачі того часу. Для нього важливою була думка учнів про нього, і саме тому він проводив з ними весь час. Він їв як студент, він спав як студент і він був близький до них.
У нього була й своя трагедія у житті. Велика драма любові до своєї учениці Елаізе, у будинок якої він прийшов як викладач, але у підсумку став її коханцем. Через це він пережив багато страждань і докорів.
П’єр Абеляр був щиро віруючим християнином, але він трактував і розумів релігію трохи інакше, ніж у церкві. Він вважав, що для віруючої людини церква не обов’язкова. Вона тільки встановлює правила, але мало піклується про самих парафіян. Цьому він і вчив своїх студентів, розбирав з ними Біблію й відкривав нові смисли.
У філософа було кілька основних праць, але найвідоміша, це його автобіографія «Історія моїх лих», у ній викладена його життєва історія та його філософські погляди на світ і релігію.
Ми вже відзначали, що віра у Бога за часів середньовіччя у Франції займала особливе місце.
Релігійні мотиви були присутні всюди, вони складали основу повсякденного життя. Були основною. Та й часом єдиною, темою французького мистецтва. Наприклад, у живописі був дуже розвинений іконопис. У музиці теж панували християнські мотиви.
Релігія, в ту епоху, була у всьому й визначала життя та погляди людей.
